Невмирущі заповіти Людяності

  Невмирущі заповіти Людяності 
     
     Все можна виправдати високою метою — 
     та тільки не порожнечу душі. 
     П. Тичина 
     
     Милосердя... Як часто чуємо це слово з екранів телевізорів, бачимо на сторінках газет, незмінно присутнє воно й у промовах політиків. Воно зараз модне. Але люди, які так зловживають ним, часто самі не розуміють, що це таке. Ще небезпечнішим є те, що часте вживання цього слова «знецінює» його. Крім того, демагоги здебільшого вважають, що коли проблема детально обговорена, вона від цього вирішиться сама по собі. 
    
Звичайно, держава виділяє кошти на благодійні заходи, але ж милосердя — це не тільки матеріальна допомога, а й моральна. Тим більше часто впливові люди жертвують на благодійність зовсім не через співчуття, а для підняття свого рейтингу або для того, щоб сплачувати менші податки. А дітям у притулку, крім теплих речей та нормальної їжі, потрібні (і не менше!) ласкаве слово, турбота, небайдужість. Та, на жаль, більшість з них позбавлені цього на все життя. Я вважаю за милосердних тих людей, які всиновлюють дітей-сиріт, тих, хто без користі для себе ходить у притулки і ділиться найдорожчим — сердечною теплотою, тих, кому не шкода частку своєї душі віддати обездоленим людям. Звичайно, матеріальна допомога теж багато важить, але це ще не все. Адже відомо, що коли основні потреби людського організму задоволені, людина вже не думає про «хліб насущний», основними тоді стають духовні запити. Навіть у тюрмах засуджені створюють бібліотеки власними силами. 
     
     А правда лиш одна — вона колюча 
     Гірка й жорстока. І завжди в біді, 
     Тож мужнім будь — оборони її. 
     (А. Малишко) 
     
     Милосердя, як і інші морально-етичні категорії, є неоднозначним. Наприклад, як вчинити лікарю у ситуації, коли пацієнт невдовзі помре, і це абсолютно точно, а зараз він зазнає страшних мук? Звичайно, закон не дозволяє убивати людей, але у такому разі це не було б убивством у прямому розумінні цього слова, скоріше — милосердям. І відомі випадки, коли лікарі так і вчиняли, бо не в змозі були дивитися, як страждає приречена людина. Бувають не менш страшні дилеми: сказати людині, що вона смертельно хвора чи ні? Багато людей накладають на себе руки, коли дізнаються, що хворі на рак або на СНІД. Не кажучи вже про те, що і з цими хворобами іноді живуть ще не один десяток років, критичний стан пацієнта може минутися, коли людина сподівається на краще, а не тоді, коли готується зустріти смерть. Лікарі вчиняють іноді не так, як велить Закон, а так, як підказує серце. 
     
     Брехня із милосердя раз болить, 
     Брехня із страху — цілий вік карає. 
     (Д. Павличко) 
     
     Але найчастіше ми бачимо навкруги себе лише байдужість. «Когось вбили — ну то й що, не мене ж, з кимось сталося горе — головне, що не зі мною», — це думки більшості. Хтось із великих сказав, що не такі страшні зрадники і вбивці, тому що вони можуть лише зрадити і вбити, як страшні байдужі, тому що з їхньої мовчазної згоди існують на світі зради та вбивства. 
     Завжди треба пам'ятати про те, що ти людина, а навкруги тебе — теж люди. Всі бажають добра, але добра лише для себе. А якщо б кожен забажав добра і для своїх ближніх, то світ став би кращим.
     Ф. Достоєвський сказав, що краса врятує світ. Так, світ врятує краса — краса людської душі.